Хоча населення Марокко переважно мусульманське, уйгури не отримують підтримки в Китаї. Щоб вирішити цю проблему, ми збудували меморіал, який привернув увагу арабської преси лише після того, як ізраїльська газета повідомила про його схожість з Берлінським меморіалом жертв Голокосту. BBC Arabic висвітлювала проєкт, що спровокувало міжнародний медіа-бум, який змістив увагу з уйгурів на ізраїльсько-палестинський конфлікт. Ілюстрація успішна!
У Вікіпедії, присвяченій історії Голокосту в Марокко, ніколи не згадувалися табори примусової праці в пустелі, де гинули євреї. Наш меморіал був зруйнований Міністерством внутрішніх справ Марокко після року будівництва. Цим актом ми також внесли питання примусової праці до історії Марокко у Вікіпедії, щоб боротися з історичним ревізіонізмом та антисемітизмом. Це сталося, хоча спочатку вона задумувалася як художня інсталяція, щоб привернути увагу до порушень прав людини, скоєних Китаєм проти уйгурів.
Бумеранг мистецтва знову звернувся творчою дугою, щоб боротися з антимусульманським расизмом та згадати забутих підневільних робітників у Вікіпедії.
На жаль, у Марокко немає таких форм перформансу. Команда
На нашому марокканському об'єкті, де є копія вежі Ортханк з фільму «Володар перснів», марокканська влада ускладнює нам життя. Було конфісковано безкоштовну їдальню на 500 осіб, якою керувало Німецьке федеральне агентство технічної допомоги (THW), могилу німецького гуманітарного працівника зруйновано бульдозерами, а пекарню, що надавала допомогу розвитку, від якої безпосередньо користувалося місцеве населення, зрівняно з землею.
D
Відкритий лист до короля Марокко Мухаммеда VI.
Ваша Високості Мухаммеде VI, мистецтво не є злочином. Наша німецька організація з прав людини та просування мистецтва і культури терміново повинна поскаржитися вам на серйозні порушення прав людини в Марокко. Все почалося з мобільної безкоштовної їдальні для Африки, яку ваші митники конфіскували в Танжері у травні 2018 року, оскільки нас звинуватили у намірі продавати суп у Марракеші. Вже рік ми бачимо, як люди їдять зі сміттєвих баків, і наша безкоштовна їдальня, безумовно, допомогла б багатьом людям отримати достатньо їжі. Чому ваші чиновники зносять сад наших художників? Ваша влада не відповіла на нашу заявку на будівництво у вересні 2018 року. Щодня ми намагалися зв'язатися з вашою адміністрацією всіма доступними каналами в країні, від парламенту до ваших марокканських посольств, але безуспішно. Ви так і не відповіли. У грудні 2018 року наш співробітник з розробки PixelHELPER, Томбія Брайде, помер від серцевого нападу, дуже засмучений поведінкою влади. Звичайно, його поховали без присутності як форму пам'яті, і провину поклали на марокканського похоронного бюро. Ми збудували сонячний годинник на його пам'ять, який був зруйнований їхніми бульдозерами. Ми інвестували 100 000 євро в Марокко протягом року. Ми керували пекарнею консервованого хліба, щоб забезпечити продовольчу стабільність в Африці, і щодня постачали наше село безкоштовним хлібом. Ваша жандармерія відвозить наших відвідувачів на станцію, стверджуючи, що нам заборонено відвідувати нас. Допит зі звинуваченнями в тому, що наш гість був зрадником і масоном, є неприйнятним. Після цього нашого відвідувача вдарили ляпасом. Поліція неодноразово відмовляла журналістам у доступі до нашої власності. Хоча ми маємо всі необхідні документи для отримання інвестиційної візи у вашій країні, включаючи трирічну оренду з правом викупу, ваша поліція хоче нас депортувати. Ми вимагаємо компенсації за руйнування та реконструкцію пекарні консервованого хліба. Крім того, ви повинні повідомити місцевих поліцейських, що митці не є терористами. Бо саме так до нас ставляться. Мкадем, права рука Каїда, фізично погрожує нашим співробітникам за те, що вони не закрили діри в наших зовнішніх стінах. Нашій команді потрібно було щеплення від сказу на Ід аль-Фітр через укус собаки. На жаль, їхні відділи охорони здоров'я в Айт-Урір та Марракеші були закриті. Ми вимагаємо 100 000 євро на реконструкцію та особисті вибачення від начальника поліції в Айт-Урір та каїда в Айт-Фаска, які ніколи не спілкуються з нами безпосередньо, а спілкуються з нами лише через сторонніх осіб. Через насильство поліції щодо наших гостей ми вимагаємо 100 співробітників на наш вибір з Айт-Фаска та Айт-Урір на 100 років для роботи над нашими мистецькими проектами.
Влітку 1942 року місія Міжнародного Червоного Хреста (МЧХ) під керівництвом доктора Вісс-Денанта відвідала табори Будніб, Бу-Арфа та Берген. Сьогодні ніхто в цих віддалених селах не пам'ятає сонця.
Загалом у французькому протектораті Марокко було 14 таборів різних типів, у яких перебувало 4.000 чоловіків. Третина становили євреї різних національностей. Ув'язненими були лише чоловіки, окрім Сіді-ель-Аячі, де були жінки та діти. Деякі табори були охоронюваними центрами утримання під вартою, тобто фактичними в'язницями для політичних опонентів режиму Віші. Інші були так званими транзитними таборами для біженців. Ще інші були зарезервовані для іноземних робітників. (Або, у випадку євреїв, табір Бу-Арфа.) За часів Віші Транссахарська залізниця стала важливим символом співпраці з Третім Рейхом. Тому існував великий попит на робочу силу. Ті, хто більше не міг працювати, часто помирали.
Тисячі іспанських республіканців були відправлені до трудових таборів разом з іноземними робітниками, яким доручили будівництво та обслуговування залізничних колій. Темпи роботи після втечі від репресій Франко були жорстокими та нелюдськими. Іспанських робітників перетворили на справжніх каторжників. Туди також відправляли євреїв, депортованих з Центральної Європи, та французьких комуністів. Повсякденне життя було жахливим. Багато хто помирав від знущань, тортур, хвороб, голоду чи спраги, укусів скорпіонів чи змій.
Табір Берген (Айн-Бені-Матар) перебував під юрисдикцією Департаменту промислового виробництва. Він був призначений виключно для євреїв (155 осіб у липні 1942 року, а потім 400 на початку 1943 року, згідно зі звітом CRI). «Але ця духовна втіха не зменшила того факту, що табір Берген був одним із найгірших», – сказав Джамаа Байда. Червоний Хрест попросили його закрити, але євреї, які жили в Бергені, особливо ті, що походили з Центральної Європи, раніше втекли до Франції. Добровольців Іноземного легіону, демобілізованих після поразки 1940 року, потім інтернували «з адміністративних причин». Так сталося з Саулем Альбертом, громадянином Туреччини, який прибув до Франції в 1922 році. Він був ув'язнений у Бергені до свого звільнення в березні 1943 року. У своєму щоденнику він пише:
«10 лютого (1941): Цілий день ламав каміння. 2 березня...: Передали п'ятій групі німецьких євреїв. Мені це зовсім не подобається. Робота вже не та; нам довелося робити баласт... 6 квітня: Ми більше не можемо терпіти це життя. У мене температура, зубний біль... 22 вересня: Рош га-Шана: Ніхто не хотів працювати... 1 жовтня: Не їв...»
Охоронці, багато з яких були німцями, поводилися тиранично, вороже та зловісно. «Їм слід було вступити до сумнозвісних нацистських СС». Деяким в'язням вдалося втекти, вони дісталися Касабланки та об'єдналися.
У Буднібі, невеликому містечку з 10 000 мешканців, нинішні військові казарми є останніми залишками французького армійського табору. Літні мешканці зберігають уривки спогадів: «Я можу сказати вам дві речі точно. Перше, що крило Буднібу було зайняте переважно євреями. Друге, що більшість таборників міста відвідували там початкову школу» (журнал Tel Quel № 274, 19/25 травня 2007 року).
Там був інтернований комуністичний журналіст Моріс Рю. Він розповів нам, що «з 40 в’язнів три чверті були комуністами, соціалістами та голлістами, перш ніж на кілька місяців прибуло 40 євреїв».
Після висадки американців 8 листопада 1942 року Марокко приєдналося до союзників. У січні 1943 року союзники зустрілися на конференції в Касабланці. Було підписано стратегічну та військову угоду. Невдовзі після цього, з вторгненням на Сицилію (операція «Хаскі», липень 1943 року), розпочався кінець окупованої Німеччиною Європи.
Будівництво в Бу-Арфі не було перервано, і умови праці суттєво не покращилися. Їм стали платити більше, коли італійські та німецькі в'язні замінили комуністів та євреїв. Однак будівництво Транссахарської автомагістралі залишалося щоденним пеклом. Проєкт, який вважався незаконним привласненням ресурсів, не був залишений Францією до 1949 року.
В іншому випадку табори були поспішно ліквідовані між кінцем 1942 та початком 1943 року.
Документальний фільм Білла Крена та Карін Дейвісон, трансльований на Arte, ent
Перший меморіал Голокосту в Північній Африці
Заява проти переслідуваних меншин у всьому світі. Будівництво першого меморіалу жертвам Голокосту в Північній Африці має служити джерелом інформації про Голокост для шкіл та широкої громадськості.
Коли кожен блок говорить голосніше за тисячу слів. 17.07 липня розпочалося будівництво першого меморіалу Голокосту в Північній Африці. Ми встановлюємо стели, щоб передати відвідувачам у лабіринті сірих блоків відчуття безпорадності та смертельного страху, які люди переживали в концентраційних таборах. Ми хочемо створити місце в Північній Африці, яке перенесе пам'ять у цифрову епоху. Глядачі можуть стежити за ходом будівництва через пряму трансляцію та впливати на кількість робітників та блоків, побудованих за рахунок своїх пожертв. Чим більше людей дивляться та жертвують, тим більшим ставатиме меморіал Голокосту.
Меморіал Голокосту в Марракеші планують зробити найбільшим у світі. Він буде вп'ятеро більшим за Берлінський меморіал Голокосту і зрештою складатиметься з понад 5 10.000 кам'яних стел, що оточуватимуть інформаційний центр, який розповідатиме відвідувачам про Голокост.
Олівер Бєнковський, засновник фонду PixelHELPER, здійснив пошук свого прізвища в базі даних Яд Вашем і знайшов кілька записів. Потім він пошукав найближчий меморіал Голокосту в Африці та знайшов лише один у Південній Африці. Оскільки це практично цілий світ, відмінний від Марокко, він вирішив побудувати меморіал Голокосту на території PixelHELPER. Сусідні ділянки всі порожні, тому місця достатньо для будівництва щонайменше 10 000 стел.
